Чудотворна Ікона Матері Божої Ласкавої Станиславівської

Ікона Матері Божої Ласкавої повстала на переломі XVII та XVIII століть як копія Ченстоховської Богородиці. Представляє вона Богородицю з темним обличчям без шрамів, які є характерні ченстоховському першотвору. Перша згадка про неї походить з хронік церкви на Подолі і датується 1742 р. Передання говорять, що ікону написав 70-літній побожний іконописець Даниїл на побажання секретаря вірменської ґміни (спільноти) Донінґа. Переказ говорить, що Донінґ перший оздоровився за посередництвом ікони. Завдяки палкій молитві і глибокій вірі він чудесно вилікувався з тяжкої хвороби очей. Також власне він перший побачив сльози на обличчі Божої Матері. 22 серпня 1742 р. комісія, яка складалася із світських та духовних осіб однозначно підтвердила надприродній характер цього явища. Обличчя Божої Матері не завжди було сумне і заплакане. Між нею і вірними встановлювався незвичайний діалог, в якому не було слів. Часом траплялося, коли вірні починали співати пісню «Будь благословенна», сумне лице Пречистої Діви Марії починало роз’яснюватися і залишалася на протязі деякого часу огорнута певною радістю, усміхом. Було вирішено, щоб у місці так виразної дії Божої Ласки, буде постійно засвічене Вічне Світло, маленька завжди горюча лампадка. Через короткий час вияснилося що вона запалювалася сама, якщо хтось забував її знову заповнити оливою і запалити. Чуд і ласк, яких отримували почитачі Плачучої Богородиці було наскільки багато, що дуже швидко її було названо Ласкавою, а також Ченстоховською. Люди говорили між собою: «якщо не можеш відбути паломництва до Ченстохови і там впасти на коліна перед Ясногірською Панною, піди до Станиславова і тоді не розчаруєшся у своїй надії». Швидко вияснилося, що мала дерев’яна церковця не є в стані помістити величезні потоки звідусіль прибуваючих паломників, тому купцями при підтримці графа Потоцького, власника міста, 28 травня 1743р. було розпочато будову нової церкви. Наріжний камінь покладений в фундамент святині мав на собі вирізьблений напис: «Троєкратно Благословеній Найсвятішій Богородиці камінь, місто і душу разом під дівичі стопи». Храм отримав назву Ласкавої Діви Марії. Найбільшим його скарбом була ікона, яку урочисто внесено 20 жовтня 1763 р. Розміщено її у великому вівтарі. Слава образу і краса святині притягали не тільки вірних вірменського обряду. Там молилися усі кому на серцю лежала доля Станиславова. Розголос, який отримало відпустове місце, був посилений завдяки Папі Римському Пію VІ 28 вересня 1777 р. «повним відпустом для усіх вірних обох статей як вірменського, так і латинського та греко-католицького обрядів, які після Сповіді і Причастя 20 жовтня в річницю внесення ікони до теперішньої святині, відвідають її перед Найсвятішими Тайнами помоляться про поширення і вивищення нашої святої віри». Варто також тут звернути увагу, що культ Матері Божої Ласкавої єднав вірних усіх існуючих на Галичині католицьких обрядів. В часі між першою і другою світовими війнами керував парафією о. Франциск Комусевич. Відразу зрозумів, що у його розпорядженні знаходиться скарб, якому могло б позаздрити будь-яке місто Європи і розпочав старання про надання папського коронаційного декрету. Розпочалося приготування відповідніх документів. Треба було довести: стародавність ікони, поширення культу поза місто і околиці, а також засвідчення чуд та ласк. Усі документи переглянув Правлячий Єпископ Йосиф Теодорович, після чого 15 липня 1935 р. видав підтвердження виконання усіх необхідних формальностей, які вимагалися Ватиканом. Прохання на коронацію підписало 20 єпископів всіх трьох обрядів, на чолі з Митрополитом Галицьким Кир Андреєм Шептицьким. Книга, в яку складалися підписи містила 9000 підписів. 15 січня 1936 р. вона була вислана до Папи. На відповідь із Риму чекали майже рік. В кінці листопада 1936 р. прийшов довгоочікуваний коронаційний декрет виданий Папою Пієм ХІ. Мала наступити п’ятдесята в Польщі і перша в Вірмено-Католицькій Церкві коронація. Визначено її на неділю 30 травня 1937 р. Найважливіші були приготування духовні. Їх розпочато дев’ятиденним говінням. Станиславів, хоч добре був знаний з побожності, тим часом проходив час великого очищення. Священики, які служили вірним в сповідальниці, стверджували, що так багато зворушливих визнавань віри, стільки щирих обітниць поправи життя і радості з поєднанням з Богом, не було ніколи до того. 27-29 травня безпосередньо перед коронацією розпочався т. зв. «трідіум» — тридень в трьох обрядах: «в четвер відправив Урочисту Літургію о. мітрат Діонізій Каєтанович. Його красивий голос дав вірним можливість запізнатись з красою співу того, так мало знаного католицького обряду вірмен (…). В п’ятницю з цілою східною пишністю в багаточисельній асисті відправляли Літургію у греко-католицькому обряді владики блаженний мученик за віру Кир Миколай Чарнецький та Іван Лятишевський, єпископ-помічник Станиславівський. (…) В суботу понтифікальну суму в латинському обряді відправив кс. Евґеніуш Базяк. Вулиці по дорозі, якою мала вирушити процесія прибралися квітами і електричними жарівками, укладеними в форми квітів, на перехресті вулиць і перед коронаційною площею поставлено дві тріумфальні арки. Станиславів приймав 17 греко-та римо-католицьких єпископів, представників Єпископату Польщі, а також генерального ігумена вірменських мехітаріїв із Відня, апостольського місіонаря вірменського обряду із Бухаресту, цілу Вірменську Капітулу, священиків, монахів і монахинь із цілої Польщі. Серед них був також святий Максиміліан Кольбе. Коронація Станиславівської Богородиці була настільки красива, що в міжвоєнний період ХХ століття серед інший, вона вважалася найкращою, а її відгук мав потужний символічний вимір. Але скоро почалася найжахливіша в історії людства війна. Станиславів захопили радянські війська. І разом з поляками та частиною вірмен, за новий кордон Польщі вивезена була також Покутська Мадонна. В страшні, атеїстичні часи про ікону навіть ніхто не згадував. Дуже дивним способом про чудотворну ікону забули за такий короткий період часу. Потрібно віддати належне о. Казимиру Філіп’яку який вберіг ікону від знищення енкаведистами, вивізши її за межі совєцького пекла. Він все життя опікувався Іконою все життя присвятив тільки їй, хоча в червоній Польщі також треба було бути досить обережним. Деякий час ікона мандрувала Польщею, а потім була привезена до Ґданьська і там залишається до тепер на парафії св. Петра і Павла. Бажанням о. Філіп’яка було повернення ікони Ласкавої Божої Матері в Станиславів. І от в 1991 році приїжджає до Івано-Франківська пан Аркадій Станішевський з твердим наміром провести всю процедуру повернення ікони в Україну. Логічним було його звернення до священиків старого вірменського костелу, на той час вже його власником стала православна церква. На великий жаль пан Аркадій Станішевський почув відмову священників, які відповіли, що їм та ікона не потрібна, бо мають свої. У 1992 р. о. Казимир відійшов в небесні палати Тієї Панни, яку понад усе любив. В останні хвилини свого життя, коли він давав останній заповіт, парафіяни питали: «Отче, а що робити з Іконою?» — Залишіть це. Господь сам про своє подбає, — були останні слова священника. Пройшло ще 10 років. Волею Божою о. Володимир Вінтонів, Душпастир Івано-Франківського хоспісу, в серпні 2009 року був на конференції з паліативної опіки в польському місті Ґданськ. Попри щільний графік конференції священник має обов’язок відслужити Божу. Польський ксьонз, добрий приятель отця запропонував відслужити літургію у його друга на храмовому празнику. Під час знайомства всі священники радо вітали отця з Станиславова, а один з них пожартував , що якщо отець приїхав за Матінкою Ласкавою то вони її не віддадуть бо вона їм потрібна. о. Володимир закінчивши свої справи на конференції поїхав додому, та в серці та розмова залишила свій слід. Розпочався довгий період пошуків. Пошуків історичних, архівних, іконописних… В цей час Матір Божа Ласкава зробила перше чудо. Зупинилась будова парафіяльної каплички, яку будував о. Володимир. Та дякуючи гарячим молитвам будівництво не тільки відновилось, а замість каплички постала затишна дерев’яна церковця. Коли всі історичні матеріали було зібрано виникла проблема відсутності іконописця для створення точної копії. Провидіння Господнє дозволило зустрітись о. Володимиру та художнику-реставратору пану Валерію Твердохлібу. Їхня праця разом увінчалась створенням точної копії чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської. При створенні ікони пан Валерій провів своє дослідження, як фахівець у справах малярства. 19 квітня 2010 року з благословення церковної влади, на що був виданий відповідний сертифікат відбулося урочисте освячення точної копії ікони в присутності оригіналу. Відбувся красивий обряд за участю українських та польських священників в присутності ґенерального консула України в Ґданьську п.Олександра Медовнікова, української діаспори, делегації з Івано-Франківська та парафіян парафії Петра і Павла. Три дні служилися богослуження в греко-католицькому та латинському обрядах, три дні намолювалася ікона-копія біля ікони-оригіналу. Завершенням урочистостей був сам обряд освячення в присутності оригіналу. Також цікавим є те, що після Служби Божої в неділю 2 травня 2010 р до о. Володимира підійшла поважна старша пані і віддала декілька оригінальних вот (благодарних пожертв), які належали оригінальній чудотворній іконі Матері Божої Ласкавої Станиславівської. 70 років Матір Божа Ласкава перебувала на чужині. Хто був на чужині, знає біль і тугу за рідним краєм. Провидінням Божим Ласкава Діва Марія повернулася до нас. Повернулася не в пишноті, не в золоті та діамантах, а найчистішою, скромною Дівою-Матірю. Повернулася не в багаті храми, а в новеньку дерев’яну церковцю. Історія повторюється, вона прийшла до нас повна ласки та материнської любові, щоб рятувати нас і допомагати нам. Матір Божа йде до нас як і 300 років тому, не тільки до Храму — вона йде в наші серця. І докази її любові до нас не забарилися